Кілька років тому я почув про Camphill Hausenhof - сільські поселення, засновані на вченні антропософії, де люди з інтелектуальною, ментальною інвалідністю живуть і працюють у спільноті зі звичайними людьми. Мене дуже зацікавила ця тема, і я написав кілька листів до кемпхілів Німеччини з проханням про візит.

Кемпхілл Hausenhof, що знаходиться в Баварії неподалік Нюрнберга, люб'язно погодився прийняти мене, забезпечив житлом і харчуванням на пару днів, а персонал допоміг мені ознайомитися з напрямками роботи і життям цього поселення.

Почитати про #антропософія та рух #кемпхілл ви можете у вікіпедії, а тут я поділюся своїм досвідом, відчуттями і, звичайно ж, фотографіями.

Після наших українських психоневрологічних інтернатів (ПНІ), де здебільшого порушуються практично всі права людей з інвалідністю, кемпхіли та інші німецькі соціальні установи викликають позитивний шок. Я постійно ставив собі питання – чому німці, які програли обидві великі війни, маючи зруйновану економіку, змогли подбати про кожну людину з інвалідністю, створити гідні умови для життя та роботи, а ми, українці, досі складуємо особливих людей у тісних кімнатках інтернатів, не забезпечуючи їм ані нормального медичного обслуговування, ані можливостей для роботи та адаптації у суспільстві. І чесно – мені соромно за наше суспільство. Водночас я вірю, що рано чи пізно ми зможемо створити щось подібне і в Україні.

Кемпхілл Hausenhof був заснований в 1987, коли група батьків дітей з інвалідністю викупила стару ферму (першому житловому будинку в поселенні - понад 200 років), а також понад 50 гектарів навколишньої землі. Для придбання ферми було взято кредит. З кожним роком проект розвивався, і на даний момент в кемпхіллі живуть і працюють близько 80 людей з інвалідністю, і близько 100 співробітників, деякі з яких разом із сім'ями також живуть у поселенні.

Будинки у Наузенхофі

Зазвичай люди з інвалідністю мешкають у невеликих будиночках, групами по 8-11 осіб. У кожному будинку, крім кімнат мешканців, є кімнати для персоналу, кухня, їдальня, вітальня, а також кімнати для волонтерів та сімей співробітників. Зазвичай у будинку є напівпідвальне приміщення та мансарда. Тобто фактично в кожному будинку три поверхи, але люди з особливими потребами найчастіше живуть на одному, основному поверсі. Кожен житловий будинок має назву дорогоцінного каменю (наприклад, я жив у будинку "Сапфір").

Хочу сказати, що деякі старі будинки в Хаузенхофі вже не відповідають суворим німецьким вимогам, тому було збудовано один великий новий будинок, і в планах будівництво ще 3 будинків. Відповідно до сучасних німецьких законів, у кожної людини з інвалідністю має бути своя окрема кімната не менше 15 м кв. та власний санвузол. Також є жорсткі протипожежні вимоги (зазвичай у кожній кімнаті є вихід на балкон). Новий будинок є енергоефективним і наближається за параметрами до пасивного будинку (тобто за підсумками року він практично не споживає енергії). На даху кожного будинку встановлені сонячні панелі.

У центрі поселення знаходиться центральна громадська будівля. Тут є ліфт, величезний зал для концертів, магазин, кафе, сироварня, пекарня, ткацька та творча майстерня та пральня. На останньому поверсі знаходяться офісні приміщення. Треба сказати, що кабінети керівництва та бухгалтерії – дуже скромні в порівнянні з іншими приміщеннями.

Майстерні Хаузенхофа

Величезна відмінність кемпхілів від наших психоневрологічних інтернатів - це можливість знайти собі роботу чи заняття до душі практично для кожної людини з особливими потребами. У Хаузенхофі працюють кілька майстерень та робочих зон:

- ферма для вирощування корів, овець, курей та інших тварин;

- стайня (звичайні та міні коні, ослики);

- ремонтна майстерня; сервісне обслуговування поселення;

- сироварня;

- ткацька майстерня;

- магазин і кафе;

- рукоділля, арттерапія;

- будиночок для малювання;

- сервіс прибирання будинків та допомоги в приготуванні їжі.

У всіх цих майстернях беруть участь і люди з особливими потребами. Щодня у керівника майстерні є розклад та список тих, хто працює сьогодні. Зазвичай до обіду людина працює в одній майстерні, а по обіді в іншій. Але деяким, наприклад, дуже подобається працювати в стайні, і вони перебувають там майже весь час. Тобто у всьому цьому є дуже індивідуальний підхід.

Я поспілкувався із керівниками деяких майстерень. Раніше в Хаузенхофі держали понад 20 корів для виробництва молока (а також м'яса після того, як корова старіла). Але зараз було ухвалено рішення відмовитися від молочного виробництва та вирощувати корів на м'ясо. Думаю, це рішення ухвалене через брак робочої сили, оскільки багато жителів стали старшими і вже не можуть працювати на фермі. А м'ясне виробництво потребує меншої праці. У середньому корова живе близько двох років доти, як її передають на м'ясофабрику. Навколо Хаузенхофа є безліч пасовищ, і всю теплу частину року корови самостійно живуть на пасовищах. Потрібно лише забезпечити їх водою, стежити за здоров'ям та наявністю достатньої кількості трави. Мешканці з особливими потребами допомагають у догляді за коровами та прибиранням ферми. Також вони займаються заготівлю дров для опалення (для цього є спеціальний безпечний механізм для розколювання дров).

Декілька працівників настільки люблять цю роботу, що постійно знаходяться на фермі і не відвідують інші майстерні. Хочу додати, що ферма не є надприбутковою, але вона дозволяє окупати частину витрат на проживання людей з інвалідністю, дає їм зайнятість, а також свіжу продукцію, сертифіковану за біологічними стандартами.

Я побував також на садово-городній фермі. Тут є теплиця, склади з холодильною кімнатою, близько гектара землі під город. Також по всьому селищу розкидані плодові та декоративні дерева, за якими стежать співробітники ферми. Продукція сертифікована за біостандартами Demeter, вирощується без використання хімікатів, тому може продаватися під маркою Біо та Demeter за підвищеною ціною. Але більшість вирощених овочів і фруктів використовують для харчування жителів Хаузенхофа. З побачених мною продуктів - вирощується різні види салатів, звичайна капуста і брюссельська, помідори, цибуля, гарбуз. По краях городу розміщені купи компосту. Також догляд за декоративними рослинами є важливим і трудомістким завданням цієї ферми, оскільки територія селища велика, з безліччю елементів ландшафтного дизайну. Вся ця краса потребує постійної турботи.

Наступною "майстернею" є стайня. Тут живуть кілька звичайних та карликових коней. Є окремий критий павільйон, де проводяться заняття з усіма бажаючими, навчання дітей. Є кілька осликів і кіз. З тваринами постійно хтось гуляє територією та околицями. Видно, що робота з кіньми дуже популярна серед людей із особливими потребами.

Пекарня та сироварня – насамперед забезпечують продуктами сам Хаузенхоф, а частина йде на продаж у місцевому магазині. У ткацькій майстерні є багато різних ткацьких та в'язальних верстатів, і багато різних килимків, рушників, сумок згодом продається у місцевому магазині.

Цікава столярно-слюсарна майстерня, з ремонту та обслуговування поселення. Тут кілька людей займаються ремонтом меблів і техніки в будиночках. Крім того, вони оновлюють старі дерев'яні меблі та продають їх. Оновлені дерев'яні меблі, які виглядають майже як нові, продаються за ціною разу в 3-4 нижче за нові.

Загальна пральня та клінінгова група є окремими майстернями. Прибиральники з-поміж людей з особливими потребами ходять по будиночках і наводять там ідеальний порядок. Результати чудові – я ніколи не помічав у будинках неприємного запаху чи інших проблем, типових для великих українських інтернатів.

Є ще окрема зала для занять творчістю та виготовлення виробів. Також маленький будиночок для малювання. У такій діяльності беруть участь навіть ті мешканці, які через вік або фізичний стан не готові працювати в інших майстернях.

Внутрішнє життя Хаузенхофа

Як я вже писав, поселення поділено на кілька будинків - мікрообщин, по 8-11 осіб у кожній, плюс персонал та волонтери. Зазвичай усі їдять разом за одним столом, за розкладом. За бажання беруть добавку. Мешканці з особливими потребами допомагають готувати, накладати та прибирати зі столу. Готують зазвичай у кожному будинку окремо. Після їжі читається молитва, просто подяка Богові, без уточнення, християнському чи ще якомусь. За столом часто горять свічки, і хтось із мешканців має обов'язок загасити ці свічки після закінчення прийому їжи. В принципі, все виглядає мило та затишно.

У спільному будинку є величезний зал для зборів та свят. Раз на тиждень вся громада збирається разом, кожен може поставити своє запитання. Є окрема зала – кафе.

Хочу додати, що на відміну від українських ПНІ, більшість мешканців Хаузенхофа мають тісний контакт із батьками чи родичами. На Різдво більшість мешканців забирають родичі. І хоча проживання та харчування в поселенні для людей з інвалідністю практично безкоштовне (близько 25 євро на місяць), багато родичів є постійними жертводавцями та волонтерами проекту.

Наскільки я зрозумів, є можливість у зміні будиночка для проживання, а також вибір видів діяльності в Хаузенхофі. Водночас, усі налаштовані на роботу, тобто тут не прийнято просто лежати цілий день на ліжку і нічого не робити, як в українських ПНІ.

Я думаю, що на етапі підбору мешканців пріоритет надається тим людям з інвалідністю, які готові та хочуть працювати. Кожен новий мешканець поселення проходить попередню перевірку, та не менше 1 місяця пробного періоду. На даний момент є черга з бажаючих стати жителями поселення. Також у Хаузенхофі постійно живуть та працюють волонтери з інших країн. Я познайомився із подружньою парою з Колумбії, а також хлопцем із Уганди.

Фінанси, будівництво та енергоефективність

Хоча ініциатива створення поселення була з боку батьків дітей з інвалідністю, зараз левову частку фінансування проекту дає держава (думаю, не менш 80 відсотків). Іншими джерелами є пожертвування та доходи від роботи майстерень.

Водночас, окрім фінансування, держава встановлює також стандарти проживання (окрема кімната 15 м кв. з санвузлами, підвищеними вимогами безпеки, енергоефективності та доступності). І зараз це є одним із проблемних питань, оскільки багато старих будівель потрібно серйозно реконструювати. Або ж будувати нові. Наразі співтовариство планує будівництво нового досить великого будинку на 18 мешканців+ кімнати для персоналу та сервісу. Вартість такого будинку – близько 5 млн євро. Для порівняння – в Україні ми будуємо новий будинок на 10 людей за ціною від 50 до 100 тис. євро.

Останні років 15 у Хаузенхофі велика увага приділяється енергоефективності та сталому розвитку. Більшість службових автомобілів тут – електромобілі (включаючи мікроавтобуси), на парковці встановлені зарядні станції. На даху кожного будинку – сонячні панелі. Всі нові будинки будуються за енергозберігаючою технологією, близькою до стандарту "пасивний будинок". Загальна котельня працює на дрібних дровах, частину з яких заготовляють самі жителі (зі старих дерев), а частину постачають місцеві фермери.

Проблеми поселення

Однією з проблем є те, що жителі стають старішими, і вже не можуть працювати в майстернях з інтенсивною фізичною працею. Це викликає складнощі з підтримкою роботи майстерень (брак співробітників). Вирішенням питання може бути прийом нових молодих мешканців, і є навіть черга з охочих. Але для цього потрібно побудувати нові будинки, і це потребує фінансів та часу. Як я вже писав, більшу частину грошей на будівництво дає держава (понад 80%), але менеджмент поселення також активно працює із залученням приватних пожертв для будівництва.

Висновки

На прикладі Хаузенхофа видно, що батьки людей з особливими потребами, волонтери, соцпрацівники за фінансової підтримки держави змогли створити в Німеччині таку систему, в якій людям з інвалідністю гарантовано догляд, підтримку, можливості для працевлаштування та тепле людське ставлення. Значна частина заробітку німецької економіки витрачається на соціальний захист. Крім піклування про особливих людей, це поселення намагається споживати мінімум енергії, розвивати альтернативну енергетику, вести стійке сільське господарство.

З іншого боку, впадає у вічі разючий контраст у витратах на утримання таких людей у Німеччині і взагалі в Європі, і в бідних країнах. Вартість будівництва та утримання людей з інвалідністю в Німеччині та в Україні відрізняється у 10-50 разів. Було б чудово, якби багаті країни надавали більше допомоги найбіднішим країнам у створенні такої інфраструктури.

Для мене особисто ця поїздка дала енергію та натхнення для створення будинків підтримуваного проживання та реформу психоневрологічних інтенатів у нас в Україні. А підтримати наш проект будинок підтриманого проживання можна прямо зараз:

Щиро дякую керівнику поселення Контантину, координатору будинку Сапфір Катаріну та іншим співробітникам та мешканцям Хаузенхофа за привітний прийом та цікаву екскурсію!