Є таке важке для вимови слово "деінституціалізація" (коротко ДІ), що означає перехід від інтернатів як установ для проживання дітей-сиріт та дітей з особливими потребами, до виховання в родинах та надання необхідних послуг у громадах. Також, є деінституціалізація стосовно психоневрологічних інтернатів для дорослих, та перехід до більш прогресивних та орієнтованих на права людини будинків підтриманого проживання. Про ДІ багато говорять держслужбовці, але, на жаль, на практиці щось результатів небагато.

Це доволі складні терміни, не завжди зрозумілі для звичайних людей. Але все це - про права особливих дітей та дорослих з інвалідністю мати гідні умови життя, не гірші, ніж у звичайних людей. І зараз від абстракцій я перейду до конкретного прикладу.

Пару місяців тому я писав про Віталія та Наталію Бардиш. Ці люди колись багато років жили у психоневрологічних інтернатах Запорізької області, але завжди мали мрію про "вільне" життя. У 2015 році я був свідком того, як їм вдалося залишити інтернат та оселитися в с. Щербинівка на Черкащині, де місцева церква надала їм кімнати для проживання. Через деякий час Віталій та Наталія одружилися, в них народилась донька Аня, а церква допомогла придбати старий будиночок. На жаль, із-за проблем з пічкою родина була вимушена оселитися у тимчасовому будинку в сусідньому селі, але вони продовжують мріяти про життя у власному будинку.

Зараз доньці Ані вже 3 роки, вона ходить до дитячого садку. Віталій підробляє в селі та допомагає у будівництві, ходить на рибалку (доволі успішно), трошки вирощує щось на городі, але вся ця робота не стабільна. Єдиним стабільним, але невеликим джерелом доходу сім'ї є пенсії по інвалідності та виплати на дитину.

Для того, щоб повернутися до своєї хати, треба встановити там твердопаливний котел та безпечну систему водяного опалення. Також, обладнати будинок хоча б простими меблями і зробити косметичний ремонт. І не менш важливо - ця родина все ще потребує соціального супроводу та консультацій для того, щоб адаптуватися до звичайного життя і виростити доньку.

Фонд "Хелпус" та запорізький фонд "Щаслива дитина" вирішили допомогти цій конкретній родині. Завдяки вашим пожертвам ми спочатку купили для них холодильник та пральну машину, а нещодавно - твердопаливний котел, димохід "сендвіч" до нього, двері, унітаз, а також труби для системи опалення. Витрати на це становили більше 70000 грн. Також ми надали Віталію інструменти, шпаклівку, краску, і він сам почав приводити до ладу кімнати в будинку. Разом з Віталієм навели порядок навколо дому, та зробили будинок більш привабливим зовнішньо.

Але треба рухатись далі. Є всі шанси для того, щоб Новий рік ця родина зустріла у власному оновленому та безпечному будинку. Для цього нам потрібно оплатити встановлення системи опалення, оновити підлогу у кухні та спальні, купити та встановити ще 2 вікна, купити кухонні меблі та інші витрати - загалом набігає десь до $3000. Ну і потім будуть вже менші, але постійні витрати на соціальний супровід.

Це немалі кошти за теперішним часом. Але це той мінімум, який дозволить родині жити безпечно в середині громади. Дозволить Віталію та Наталії назавжди забути про психоневрологічний інтернат, а їх донці Ані ніколи не попасти до інтернату дитячого. Це і є невеличкий, але реальний крок "деінституціалізації", який ми маємо зробити для цих людей.