Удар російських військових у ніч на 29 липня по території Біленьківської виправної колонії в Запорізькій області став черговим у низці схожих епізодів, тож правозахисники цікавляться, чому система виконання покарань не попіклувалася про безпеку ув’язнених.
З таким питанням виступили в організації “Захист в’язнів України”.
Ілюстраційне зображення. Одне з приміщень дисциплінарного ізолятора та кімната фельдшера в Біленьківській виправній колонії № 99 у 2022 році під час візиту правозахисників. Фото: Харківська правозахисна група
Внаслідок російського обстрілу в Біленьківській виправній колонії відомо про 17 загиблих. Рятувальні роботи тривають на момент написання матеріалу, тож кількість жертв та потерпілих може змінитись.
Правозахисники нагадують, що за останні понад три роки армія РФ завдала щонайменше 60 ударів по пенітенціарних установах у Харківській, Донецькій, Миколаївській, Запорізькій та Херсонській областях. Водночас атака в ніч на 29 липня по Біленьківській колонії стала першою з великою кількістю загиблих.
Торік, як ідеться в доповіді Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Біленьківська колонія вже потрапляла під російський обстріл дроном, але минулося без загиблих. Порушення в роботі установи ще до початку повномасштабної війни знаходили як прокуратура, так і правозахисники.
“Питання не в тому, чи винна Росія (в обстрілі у ніч на 29 липня 2025 року. – Ред.) – її вина очевидна. Питання в тому, чому система виконання покарань не вжила елементарних заходів, щоб врятувати людей, які фізично не можуть врятувати себе самі? У багатьох колоніях по всій країні так звані укриття – це підвали без вентиляції, без жодного сертифіката безпеки. Без зв’язку. Без світла. Без шансів. Вони не витримають жодного удару – навіть уламками”, – кажуть правозахисники.
За словами голови “Захисту в’язнів України” Олега Цвілого, у Запорізькій області евакуювали всі установи, окрім Біленьківської виправної колонії, а на зауваження правозахисників відповідальні посадовці не зважали.
“Така кількість жертв… За це має хтось понести відповідальність”, – наголосив він у коментарі “Суспільному”.
Правозахисник уточнив, що укриття, зазвичай підвальні приміщення, є майже у всіх пенітенціарних установах, але обладнані вони погано, тож там немає місць, щоб сидіти чи лежати. Проте, на думку Цвілого, справа не стільки в тому, чи є навіть такі укриття в колоніях.
“Між оголошенням тривоги та прильотом було зовсім мало часу. Одне питання, щоб ці укриття були відчинені, щоб засуджені самі могли швидко переміщатися туди. А інше — чому взагалі ця колонія досі функціонує”, — каже очільник ГО “Захист в’язнів України”.
За його словами, до правозахисників вже понад рік тому надходила інформація від засуджених і співробітників, що Біленьківська колонія — під обстрілами, там постійно щось прилітало, перелітало через них, звуки війни було чутно дуже близько.
“Це злочинна бездіяльність, що людей вчасно не евакуювали. Заради справедливості скажу, що кількість ув’язнених в цій колонії зменшили, частину людей перемістили в ВК-80. Проте багато ще залишилося, й вони працюють”, — сказав Олег Цвілий.
Евакуювати пенітенціарні установи з небезпеки уряд закликали й автори тіньового звіту для Єврокомісії, серед яких був Центр прав людини ZMINA.
Біленьківська виправна колонія після російського обстрілу в ніч на 29 липня 2025 року
За пенітенціарну систему України відповідає Державна кримінально-виконавча служба, роботу якої координує Мін’юст. Правозахисники з 2022 року критикували урядовців за те, що не організували підопічним установам якісну евакуацію, яку в уряді натомість вважали “успішною”.
До прикладу, у Херсоні частина в’язнів писала заяви, щоб вступити до війська, але ці списки опинились у руках російських військових. Під час звільнення ЗСУ частини Херсонщини росіяни вивезли із собою низку в’язнів, катували їх на території РФ, а тепер звільнені не можуть дістатися додому без допомоги правозахисників та дипломатів. Деякі з них, щоб привернути увагу, вдаються до самокаліцтва на кордоні Росії та Грузії.
Такі випадки не поодинокі, а один з перших публічних трапився в серпні 2023 року.
Група колишніх ув’язнених громадян України, які застрягли на кордоні РФ із Грузією в липні 2025 року. Фото: Ганна Скрипка
Відомо, що в Маріуполі в захопленій росіянами жіночій колонії обезголовили щонайменше сімох ув’язнених та примушували до проституції в обмін на харчі. Одна з жінок, яка під час боїв 2022-го була в установі, розповіла правозахисникам, що окупаційна адміністрація не лікувала, тож щонайменше одна її сусідка померла від ампутації ноги.
Згідно з доповіддю Омбудсмана, у 2022 році евакуювали 11 пенітенціарних установ, серед яких сім виправних колоній, і по кілька установ виконання покарань та виправних центрів.
У лютому-березні того року Департамент виконання кримінальних покарань роз’яснював, як поводитися в’язням в окупації, але правозахисники казали, що це робили запізно.
Ілюстраційне зображення. В’язні Біленьківської виправної колонії № 99 слухають розповідь про День української державності в липні 2025 року. Фото: фейсбук-сторінка установи
До початку повномасштабної війни, за словами правозахисників, посадовці ігнорували перестороги щодо тих, хто міг піти на співпрацю з росіянами в окупації. Зокрема, йдеться про колишнього начальника Північної виправної колонії № 90 в Херсоні Євгена Соболєва, який торік заочно отримав довічне за державну зраду.
Прокурори довели в суді, що Соболєв пускав російських солдатів відпочивати на територію колонії, а згодом в окупації отримав підвищення до “начальника Управління служби виконання покарань у Херсонській області”. Щодо подій того часу чоловік також заочно отримав 13 років колонії за депортацію більш як 1700 людей.
Проблеми правозахисники фіксували не лише на окупованих територіях, де офіційно могли лишитися близько трьох тисяч в’язнів.
У березні 2022-го, після евакуації з Оріхівської виправної колонії № 88 до Кропивницької виправної колонії № 6, майже чотири сотні в’язнів поскаржилися на жорстокі побиття. Факт зафіксував представник Уповноваженої Верховної Ради з прав людини й помічник народного депутата.
“Це є край несправедливості та безкарності. Наші воїни самовіддано і безстрашно воюють з ворогом, захищають нашу землю, віддають своє життя заради нас з вами. Інші допомагають ЗСУ хто чим може, кожен на своєму місті докладають зусиль для спільної перемоги над рашистськими агресорами. Але є нелюди, які навіть під час війни користуються своїми владними повноваженнями для того, щоб катувати та знущатися з людей”, – обурювалися тоді в Харківській правозахисній групі.
Один з побитих під час евакуації в’язнів Оріхівської виправної колонії № 88. Фото: Сергій Зуйков
До вересня 2024 року посаду міністра юстиції в Україні обіймав Денис Малюська.
Посадовець публічно говорив, що права людини не пріоритет його відомства, а рекомендації Омбудсмана про те, як усунути проблеми в місцях несвободи, ігнорував.
Критикували міністра за проєкт із відкриття “платних камер” у СІЗО, які правозахисники називали дискримінацією за майновим станом. До прикладу, за кілька місяців після старту проєкту в Запорізькому СІЗО один в’язень купив для себе всі місця підвищеного комфорту.
На посаді очільник міністерства юстиції дозволяв собі жартома обговорювати ймовірне зґвалтування трансгендерної жінки в чоловічій камері колонії. Трансгендерність не є розладом, але транслюдей досі дискримінує оточення.
Окрім цього, коментуючи мобілізацію в’язнів, міністр казав, що “не обирає людей на парад”, а щодо згоди на призов висловлювався так: “Не стоїть питання про те, щоб дозволити засудженим служити в армії, ніхто їх не планує запитувати, принаймні наша така позиція”.
Нині у війську служать більш як 8 тисяч колишніх ув’язнених, а мобілізація відбувається за рішенням суду та лише за заявою людини.
Попри критику “сором” на посаді міністра Малюська відчував за роботу інших посадовців. Його звільнення підтримали 249 народних депутатів Верховної Ради, частина з яких провела ексміністра оплесками після голосування.
Нагадаємо, що дієвці культури скаржаться, бо Мінкульт нібито відмовляється брати відповідальність за провал евакуації цінностей з музеїв під час повномасштабного російського вторгнення.
У 2022 році тодішній очільник відомства Олександр Ткаченко переконував, що зіткнувся з опором посадовців, наприклад у Маріуполі, коли в лютому того ж року запропонував евакуювати цінності.
Ці слова міністра обурили маріупольських посадовців, тож вони звинуватили в зриві евакуації Мінкульт і керівників музеїв, деякі з яких пішли на співпрацю з окупантами.
