Поблизу Львова вже п’ятий рік працює Hebron IT Academy — освітній заклад, в якому за два роки сироти та молодь, яка опинилася у складних життєвих обставинах, вивчають програмування. По закінченні академії вони можуть стати фронтенд-, бекенд-, фулстек-розробниками, game developers чи тестувальниками. В інтерв’ю DOU наставник з навчально-виховної частини Орест Яцкуляк розповів, як з’явилася академія та як влаштоване навчання. А двоє студентів поділилися своїм досвідом життя тут.
Орест Яцкуляк
Як з’явилася Hebron IT Academy
Під Львовом у селищі Брюховичі з 2016 року працює Hebron IT Academy. Наразі тут вчаться хлопці-сироти, а також ті, чиї сім’ї опинилися в скрутному матеріальному становищі чи складних життєвих обставинах. Вони проходять дворічне навчання на базі академії, а потім йдуть працювати в IT-компанії. Наступного року сюди хочуть брати й дівчат, адже запит від них навіть більший, ніж від хлопців. Але щоб втілити задумане, потрібен окремий будинок і лідерський склад, аби не змішувати студентів. Планують запросити на навчання чотирьох.
Ідея створити Hebron IT Academy належить подружжю Ігоря Була та Лілії Валігун. Вони дев’ять років прожили у Штатах. Лілія — перекладачка за освітою. Близько двох років працювала як фриланс-інженерка з Big Data Analytic, далі була СЕО CinemaWelcome — першої соціальної мережі онлайн-кінотеатрів. Ігор у минулому працював у поліції, потім став співвласником і Product Manager в CinemaWelcome. Подружжя завжди було дотичне до соціальних проєктів, допомагало дітям-сиротам.
По поверненні в Україну у 2015-му Ігор і Лілія вирішили продовжити соціальну роботу. Спочатку просто збирали гроші для нужденних дітей, але потім вирішили вивести все на інший рівень. Зрозуміли, що краще не просто давати кошти, а вчити молодих людей, давати їм професію. Тож Hebron IT Academy з’явилася на базі заснованої ними IT-компанії HebronSoft (фірма займається розробкою програмного забезпечення та працює з blockchain-платформами, має офіси в Україні, Канаді та США — ред.). Частина зароблених коштів з проєктів HebronSoft іде на академію. Також компанія допомагає викладачами, забезпечує студентів місцями для практики, а найуспішніших випускників наймає.
Будинок у Брюховичах — це і дім, в якому мешкають студенти Hebron IT Academy, і навчальний заклад. Тут є велика огороджена приватна територія, спортивний майданчик, спортзал, кухня, спальні, класи, де проходять заняття, та кабінети адміністрації. Це центр Hebron IT Academy. За кілька вулиць розташований другий будинок. Його орендують для випускників, які ще не знайшли роботи або ж працевлаштувалися, але вважають, що наразі не готові покинути академію — їм потрібно більше часу на адаптацію.
Аби запустити заклад, Лілія та Ігор найняли академічного директора й лідера будинку. Перший розробив навчальну програму, до якої входили програмування, математика, англійська і схемотехніка. Другий стежив за порядком у домі, був ментором для хлопців. У перший рік на навчання приїхало шестеро студентів, за два роки — був уже набір з 16 людей. Всього станом на сьогодні через академію пройшли 30 студентів.
Будинок, в якому живуть і навчаються студенти Hebron IT Academy
Орест Яцкуляк: «Якщо студент готовий не здаватися і перейти через свої „не можу“ — це знак, що він може бути в академії»
Студентів до Hebron IT Academy шукають через літні табори, які ми проводимо самостійно. Компанія через волонтерів, соціальних працівників, керівництво сиротинців, інтернатів і через церкви по всій Україні розповідає про табір, який проходить під Львовом щороку. Охочих приїжджає понад пів сотні. У таборі хлопці спілкуються, розв’язують задачі на логіку, дізнаються основи програмування. І тих, хто виявляє найбільший хист, зацікавлення, тих, у кого видно в очах бажання вчитися, ми беремо до академії. Заявок завжди більше, ніж можемо прийняти. А контактів сьогодні так багато, що нам вдалося набрати студентів навіть без таборів — їх останні два роки не влаштовуємо через пандемію. Часом телефонують навіть посеред року та просять взяти до себе, мовляв, я тиняюся, не можу дати собі ради, але чув про вас, допоможіть. Тому іноді робимо винятки й запрошуємо не на початку навчального року у вересні, а коли попросять. Якби ми набирали сто людей, можливо, треба було б докладати більше зусиль для пошуків. Але ми лімітовані в місцях і взяти 12–15 студентів не проблема.
Від хлопців нічого особливого не вимагають. Насамперед вони мають бути повнолітніми. Це, по-перше, пов’язано із законодавством — значно менше бюрократії, якщо працюєш з тими, кому за 18. Для дітей потрібно оформлювати інакші документи, і це складніше. По-друге, брати тих, кому років 12, немає сенсу — вони ще малі й не знають точно, чого хочуть. По-третє, якщо працювати з тими, кому 16–17 років, які більш зрілі та розуміють свої бажання, здібності, за рік-два доведеться переоформлювати всі документи, адже вони стануть повнолітніми. Аби уникнути таких нюансів, вирішили брати охочих від 18 років. Для вступу вони мають надати документи, які підтверджують особу, пройти медогляд і інтелектуальний тест, аби визначити рівень знань і здібностей. Зазвичай даємо завдання на логіку. Насправді одразу видно, чи людині цікаво. Навіть якщо в неї не математичний склад розуму, вона не мислить алгоритмами, але посидюча, готова докладати зусиль, ми запрошуємо до себе. На старті може не бути навіть мотивації, втім якщо студент готовий не здаватися і перейти через свої «не можу» — це знак, що він може бути в академії.
Не всі проходять навчання до кінця. Наприклад, дехто не може пересилити себе й вивчити щось, тому закидає заняття й хоче піти. Таких випадків було всього кілька, але трапляється. Студентів, які йдуть, ми не кидаємо напризволяще. Намагаємося підшукати їм роботу деінде, допомогти з житлом. Часом влаштовуються до підприємців, з якими ми співпрацюємо, на просту фізичну роботу. Дехто по знайомству йде жити до випускників, які вже мають роботу в IT. Поживши з ними, отримують нове натхнення, мотивацію, бачать, як може скластися їхнє життя, і повертаються.
Заняття в академії
Навчання та побут академії
На старті в Hebron IT Academy вчили загальних предметів на кшталт математики. Зараз більше сконцентрувалися на програмуванні й практичних завданнях. Ведуть такі пари викладачі-практики — це люди з IT-компаній Senior або хоча б Strong Middle рівня. Вони не витрачають час на теорію, а дають наближені до реальності завдання. Приходять викладати з HebronSoft, Sombra, є просто спеціалісти з ринку.
Базовий курс з програмування триває пів року. А далі ми дивимося на студентів і ділимо їх на групи за здібностями — кожній групі підбираємо різних викладачів. Наприклад, двоє хлопців у нас провчилися, але стало зрозуміло, що програмістами вони не стануть. Тож ми віддали їх на тестування і найняли відповідних викладачів. Після випуску з базою інженера, розумінням того, як писати код, вони будуть кращими за тестувальників з ринку, які закінчили стандартні чотиримісячні курси.
Також в основі англійська. Для викладання залучаємо випускників університетів, тож з іноземною мовою проблем взагалі немає.
Кімната студентів
Частина викладачів бере оплату погодинно, частина — за лекцію. Все індивідуально: хто як себе оцінить, стільки й платимо. Є викладачі, які роблять знижки, особливо якщо можна організувати навчальний процес онлайн. Найдорожчий викладач отримує 15–17 доларів за годину. Але в середньому — 150 гривень. Є й такі, хто цілий курс зі свого предмету, а це три тижні, читає безоплатно.
Хлопці навчаються з вересня й до літа. У програмі, крім предметів, спорт. Насамперед для здоров’я спини, адже їм доводиться багато сидіти за комп’ютерами. Ще граємо у футбол, займаємося на турніках, з деким, хто раніше мав досвід, вчимо боротьбу. Також я читаю для них мотиваційні лекції, такі, що допомагають налаштуватися на навчання і правильно організувати роботу — про той же тайм-менеджмент. Даємо розвивальні й мотиваційні книжки, влаштовуємо майстер-класи, екскурсії.
Здібності в усіх, хто приходить, різні. Дехто за рік може закінчити програму, а декому все дається складніше. Студенти, які випереджають навчання, раніше влаштовуються на практику. Втім IT — це не лише hard skills, а й soft skills. 85% людей, які до нас приходять, якраз не мають soft skills. Тому, власне, у програмі не лише технічні предмети, а й екскурсії — це допомагає хлопцям адаптуватися в соціумі, бо їм складно. Є культурна програма: водимо їх до оперного театру, влаштовуємо екскурсії містом.
Екскурсія для студентів
А є більш практична — домовляємося з IT-компаніями чи виробництвами, аби вони подивилися, як люди комунікують між собою, як взагалі влаштована робота в офісі чи на підприємстві. До нас приходять після життя в інтернаті, років поневіряння на вулицях, після вживання наркотиків і крадіжок. І тут раптом людина потрапляє у світ IT. Це спілкування, корпоративна культура. Для них це важче зрозуміти і засвоїти, ніж алгоритми. Тому й навчання два роки — суто технічно ми можемо підготувати хлопців за 6–7 місяців, ще за 3–4 місяці практики вони стануть хорошими джуніорами. Але в процесі навчання виявляємо багато проблемних точок, які варто пропрацювати, адже якщо людина не соціалізована, її просто виженуть з компанії, бо вона заважатиме проєкту.
Якщо випадок складний, залучаємо психологів, які допомагають пропрацювати травму. Загалом виховуємо всіх на принципах християнської моралі. Це не релігійний напрям викладання. Просто перелік принципів, які, як ми пояснюємо, допоможуть вирішити практичні проблеми. Навіть на рівні побуту виникає багато нюансів: хтось з’їв чиюсь порцію, хтось взяв чужі кросівки, хтось когось любить «здавати». І тут не спрацює, що лідер будинку заявить: «Не можна так робити, бо я сказав». Потрібно посилатися на більш фундаментальні речі.
До речі, раніше лідери будинку намагалися створювати тут сімейну атмосферу. Лідер був наче батько: вищий за ієрархією, суворий, але готовий дати пораду. Та все ж ми відійшли від такої практики. Ми не замінимо хлопцям сім’ї. І в багатьох різні уявлення, що це таке взагалі. Бувають завищені очікування, і це породжує конфлікти. Хтось думає, що батько суворий, але ніколи не сварить, хтось уявляє його інакше. Тому ми дійшли до того, що найкраща формула — бути другом, наставником, який не просто говорить, як правильно, а все демонструє на власному прикладі.
Будинок хлопці прибирають самі — чергують. Але двічі на тиждень все ж приходить прибиральниця, бо вони можуть пропускати певні моменти, а чистоту треба підтримувати. Раніше, коли було мало студентів, кожен готував собі сам. Але зараз найняли кухаря, бо централізовано це робити зручніше.
Найбільші витрати — це проживання та викладачі. Забезпечити будинок, харчування, ноутбук, програми для одного студента — це 7–8 тисяч гривень на місяць. Плюс — стипендія тисяча гривень кожному. Таку суму не завжди вдається зібрати, але все ж базово ми забезпечуємо всім необхідним. Якщо зібрали менше грошей, можемо купити інші продукти чи курси, аби трохи заощадити. Бо якщо людина голодна, вона не буде вчитися. Фінансово допомагають підприємці, юристи та інші люди, які знають про нас. Також ми вдруге виграли грант від Львівської освітньої фундації і потрохи налагоджуємо фандрейзинг. До пандемії влаштовували благодійні аукціони: до нас приходили люди, знайомилися з академією, спілкувалися. Але наразі такого не проводимо, поки що все звелося до персональних пожертв. В майбутньому сподіваємося відродити практику аукціонів.
Спортивний майданчик на території Hebron IT Academy
Розвиток справи
З Hebron IT Academy вже випустилися 30 студентів. З випускників не влаштувалися в IT хіба кілька людей. Наші хлопці працюють у SoftServe, Sombra, HebronSoft та інших великих компаніях. Більшість лишається у Львові, але четверо поїхали до Києва. Ми не зобов’язуємо їх іти в конкретні компанії, але у Львові простіше допомогти з працевлаштуванням, адже ми з-поміж іншого дружимо з місцевим IT-кластером.
По закінченні кожен отримує сертифікат. Якщо треба — пишемо рекомендації. Ми підштовхуємо студентів складати резюме й проходити співбесіди, адже це досвід, навіть якщо вас не взяли одразу.
Наша мета — щоб 90 % викладачів і лідерів були з наших випускників. Адже вони надихатимуть своїм прикладом, їм простіше, ніж людям збоку, які не мали схожого життя, спілкуватися зі студентами. Але для цього потрібен час — вони мають не просто знайти роботу, а вирости як спеціалісти. Тому чекаємо. Контакти підтримуємо з усіма. Й випускники часто приїжджають до нас на зустрічі — не хочуть обривати зв’язки.
Олексій Лєбєдік, 25 років: «В академії багато залежить від самоосвіти і самодисципліни»
Я з Кривого Рогу, з багатодітної сім’ї. До академії потрапив випадково: знайомий вчився тут, розповів мені, спитав у керівництва, чи можу я приїхати, й мене взяли. Наразі провчився тут три місяці й скоро маю вже виходити на проєкт — робити сайти для канадського замовника.
Раніше я працював будівельником. Двічі їздив на заробітки до Польщі, один раз був в Угорщині. Але мені це не подобалося. Я працелюбний тоді, коли бачу перспективу. А коли на будівництві тобі кажуть, що ти можеш розраховувати на додаткові 100 гривень, це сумнівна перспектива. Ходиш брудний, працюєш так, що не можеш розігнутися. Ти нічого не заробляєш, не маєш часу на друзів, родину. Можливо, є тип людей, які заспокоюються, коли працюють на будівництві чи заводі, але я не такий. Зрештою, дійшло до того, що я зневірився у собі. Навіть думав повертатися в Європу, бо сидіти на шиї у батьків в моєму віці недобре. Але все ж вийшло порозумітися з собою і знайти те, що мені цікаво.
У мене завжди був математичний склад розуму, тому навчатися було не складно. В академії багато залежить від самоосвіти та самодисципліни. Великий плюс у тому, що всі навчаються. Вдома мені було важко: приходиш після роботи, бажання щось вчити немає, постійно хтось відволікає. Тут же наша група з чотирьох людей мешкає в одній кімнаті. Сідаємо вчитися і починається: а ти знаєш, як це зробити, а як це, а давайте, хто швидше. Вчитися простіше, бо ти ізольований. Навіть коли захочеш відпочити, багато часу не піде. Можна подивитися фільм, серіал, пограти в ігри, але довго цим не хочеться займатися. Якщо збиваєшся, відстаєш від інших, впадаєш через це у депресивний стан.
У нас є розпорядок дня: підйом, обід, спорт, час на книжки. Все це контролюють, перевіряють, чи ми читаємо. Багато перевірки англійської. Книжку ти можеш і не прочитати, а от не вивчити англійську — не вдасться.
Я зрозумів, що у програмуванні найголовніше алгоритми й розуміння того, як все влаштоване. Якщо ми беремо веб, треба розуміти, що є сервер, клієнт, база даних, навіщо вони потрібні. Усе це не просто так з’явилося. Вчити сухий код — не варіант. Потрібно розуміти, як його застосовувати. Є період, коли заходиш в глухий кут і здається, що нічого не можеш вивчити, топчешся на місці. Я теж з цим стикався: перегорав, кидав одну мову й переходив до іншої: PHP, Python... З англійською те саме. Та якщо людина працьовита, за тиждень це минає.
Хлопці дуже різні. Багато таких, які не адаптовані до стандартних речей: їм складно тарілку помити, прибрати за собою, готувати. Але всі добродушні й готові вчитися.
Незабаром я маю виходити на проєкт. Буду Full Stack Developer. Але взагалі мрію розробити власну гру — вже маю концепцію в голові. Як складеться далі, не знаю. Але хочу лишатися тут, допомагати академії. Сподіваюся, матиму на це час, бо роботу обіцяють віддалено. Головне — я маю мету і знаю, для чого це роблю.
Діма Коришко, 20 років: «Все працює, як у Європі»
Я з багатодітної сім’ї. Народився на Волині, а сюди потрапив через свого друга-сироту — ми разом вчилися на автомеханіків. Коли він вступив до Hebron IT Academy, розповідав мені про свої враження, тішився, що потрапив сюди, адже він така людина, яка цілодобово сидить за комп’ютером — йому це подобається.
Тоді мені було 18 років, я думав, чим займатися далі. Старша сестра завжди казала: найкраще працювати мозком, а не фізично. І я згоден з нею: фізична праця не для мене. Розумова — інша річ, тим паче я людина віруюча і хотів би ділитися своїми знаннями з іншими, займатися менторством. Тож загорівся так само вступити та стати айтішником. Спочатку думав про це як про шанс отримати роботу, яка мене забезпечить. Всі ж кажуть: «О, айтішник, значить, має багато грошей». Але згодом зрозумів: якщо людина ставить як головну ціль гроші, вона далеко не піде, швидко перегорить. Та й що таке гроші? Сьогодні є, завтра вже немає. Словом, я поставив собі планку: використати час не на 100, а на 120%, здобути професію і допомагати тим, хто був у таких же умовах, як я.
У нас є різні напрями, які можна опанувати: бекенд, фронтенд, геймдев, тестування. Подобається, що тут не змушують вчити все, як у школі. Ти можеш обирати той напрям, який подобається, і розвиватися в ньому. Все працює, як у Європі: вчиш ті предмети, які реально потрібні. Зараз я проходжу курс із фулстеку, але розумію, що це не моє. Трохи важко дається, тож хочу перейти на тестування — реально цим загорівся. Я роздумував, що якщо напружуся, то зможу стати фулстеком, але мине час і я вигорю. Вигорю, бо вчитиму не тому, що хочу, а тому, що треба.
В академії я майже рік. Думаю, зараз візьмуся за QA і наступного року зможу вийти на проєкт працювати. Але заклад кидати не збираюся. Це місце залишило відбиток у моєму житті, дало надію, можливості. Тому допомагатиму їм, як зможу.
